Лекція «П'ять шляхів до серця дитини»

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до школи:- повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих.

Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети.- надайте право їй прожити життя самій.- дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є.

Спирайтесь на сильні сторони дитини.- не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.- не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.- в якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.- намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність.

Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.- не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини.

Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали.

Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

Пам'ятайте:

* Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.
* Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.
* Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
* Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
* Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження. 
* Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.
* Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.
* Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей. Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів. Існує термін "шкільна фобія", тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків. Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюють у неї "навчальну фобію".Як результат – у дітей виникають, невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта.Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях.

Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму. Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень.

Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з'являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту. Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Рекомендації для батьків

щодо запобігання формування у дітей суїцидальних тенденцій:

Зберігайте контакт зі своєю дитиною.

Важливо постійно спілкуватися з підлітком, незважаючи на зростаючу в цьомувіці потребу у відділенні від батьків.

Для цього потрібно:

Розпитуйте і говоріть з дитиною про її життя, з повагою ставтеся до того, що здається їй важливим і значущим. Головне при цьому робити акцент на думці: «Я – не просто батько (мати), я –твій друг».

Прийшовши додому після роботи, не починайте спілкування з претензій, навіт якщо дитина щось зробила не так. Проявіть до неї інтерес, обговорюйте щоденні справи, ставте запитання. Зауваження, зроблене з порога, і зауваження, зроблене в контексті зацікавленого спілкування, будуть звучати по-різному!

Пам'ятайте, що авторитарний стиль виховання для підлітків

 не ефективний і навіть небезпечний. Надмірні заборони, обмеження свободи і покарання можуть спровокувати у підлітка агресію або аутоагресію (тобто агресію, спрямовану на себе). У підлітковому віці кращою формою виховання є укладання домовленостей. Якщо заборона необхідна, не пошкодуйте часу на пояснення доцільності заборони. Якщо ж дитина продовжує протестувати, то постарайтеся разом знайти рішення, яке влаштовує і вас, і її.

Говоріть про перспективи в житті й майбутньому. У підлітків ще тільки формується картина майбутнього, вони бачать або зовсім віддалене майбутнє, або поточний момент. Дізнайтеся, що ваша дитина хоче, як вона має намір досягти поставленої мети, допоможіть їй скласти конкретний (і реалістичний) план дій.

Говоріть з дитиною на серйозні теми: що таке життя? У чому сенс життя? Що таке дружба, любов, смерть, зрада? Ці теми дуже хвилюють підлітків, вони шукають власне того, що в житті цінне і важливе. Говоріть про те, що цінне для вас у житті. Не бійтеся ділитися власним досвідом, власними роздумами. Відверта розмова на рівних завжди краще, ніж «читання лекцій», батьківські монологи про те, що правильно, а що не правильно. Якщо уникати розмов на складні теми з підлітком, він все одно продовжить шукати відповіді на стороні (наприклад, в Інтернеті), де інформація може виявитися не тільки недостовірною, а й небезпечною.

Зробіть усе, щоб дитина зрозуміла: саме по собі життя–це та цінність, заради якої варто жити. Якщо цінність соціального успіху, гарних оцінок, кар'єри домінує, то цінність життя самого по собі, незалежно від цих речей, стає не настільки очевидною. Важливо навчити дитину отримувати задоволення від простих і доступних речей у житті: природи, спілкування з людьми, пізнання світу, руху. Кращий спосіб прищепити любов до життя–ваш власний приклад.

Дайте зрозуміти дитині, що досвід поразки також важливий, як і досвід у досягненні успіху. Розповідайте частіше про те, як вам доводилося долати ті чи інші труднощі. Конструктивно пережитий досвід невдачі робить людину більш упевненою у власних силах і стійкою. І навпаки: звичка до успіхів часом призводить до того, що людина починає дуже болісно переживати неминучі невдачі.

Проявіть любов і турботу, розберіться, що стоїть за зовнішньою грубістю дитини. Підліток робить вигляд, що ви зовсім не потрібні йому, він може знецінювати прояви турботи і ніжності до нього. Однак при цьому йому дуже важливі ваша любов, увага, турбота, підтримка. Треба лише вибрати прийнятні для цього віку форми їх прояву.

Знайдіть баланс між свободою і несвободою дитини. Сучасні батьки намагаються раніше і швидше відпускати своїхдітей «на волю», передаючи їм відповідальність за їхнє життя і здоров'я. Цей процес не повинен бути одномоментним і різким. Надаючи свободу, важливо розуміти, що підлітокще не вміє з нею обходитися і що свобода може ним розумітися як уседозволеність. Батькам важливо розпізнати ситуації, в яких дитині вже можна надати  самостійність, а в яких вона ще потребує допомоги та керівництва.

Не залучайте  дитину, не робіть її свідком «з’ясування стосунків»,вирішення сімейних конфліктів між батьками!

Сприяйте дитині у вирішенні різних питань: допоможіть вибрати телепрограму за інтересами, читайте і обговорюйте журнали, статті з газет, прогулюйтесь разом, їздіть на дачу, у відпустку.

Довіряйте дитині, прощайте випадкові витівки, будьте чесними у вимогах, послідовними.

Ознайомтеся з ознаками, за якими можна розпізнати наявність суїцидальних намірів у дитини, і уважно стежте за її поведінковими, емоційними та словесними проявами. Якщо Вас щось насторожує – поговоріть з дитиною, запропонуйте свою допомогу, підтримку, проявіть турботу і розуміння. Поясніть дитині, що безвихідних ситуацій не буває і Ви готові допомогти знайти вирішення будь-якої проблеми.

Поради практичного психолога батькам щодо успішного навчання та міцного здоров’я дітей:

  1. Дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки,чіткого режиму життя (розподіл часу для праці,навчання,дозвілля,відпочинку);практикувати визначення кожному членові сім’ї його обов’язків,конторолювати їх виконання,спільно з дітьми аналізувати стан життя родини,її перспективи,внутрісімейні плани тощо.
  2. Постінйо тримати в полі зору шкільне життя дитини,цікавитися її успіхами,проблемами,труднощами,інтересами,запитами,прагненнями та способами їх задоволення.

  3. Знати товаришів своєї дитини,зони її неформального спілкування,сповідувані нею ідеали,пріоритетні життєві орієнтири.

  4. Виховувати в дітей відповідальне,ціннісне ставлення до свого здоров’я, ультивувати розуміння обов’язку,допомагати в майбутньому своїм престарілим батькам і родичам,дітям,усім нужденним людям утримувати свою сім’ю.

  5. Компетентно й педагогічно грамотно (без повчань,моралізування,докучливості,залякування,з урахуванням вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани,токсикомани,алкоголіки).Намагатись,аби перша інформація про наркотичне лихо та сумнівний кайф надійшла до дітей саме від батьків,родини,а не від компанії,з вулиці тощо.

  6. Обмежувати доступ дітей до інформації,що популяризує наркоманію,зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин.

  7. Розвивати й заохочувати самойстійність у дітей,уміння відстоювати свою позицію.власні переконання;навчати протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, «прикрашеного» наркотичними й токсичними речовинами,алкоголем тощо.

  8.  Підтримувати постійний зв’язок зі школою,іншими виховними структурами суспільства,допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління;